|
"Найрідніший рідний край" -
так Леся Українка називала Волинь
Тут прожила частину свого дитинства, юність, а пізніше. Вже в дорослому віці, не раз відвідувала рідну оселю на Ковельщині.
Саме тут, захоплена і зачарована прекрасною природою свого краю, народом. Його фольклором і міфологією, черпала поетеса творчу наснагу, шукала образи і героїв своїх творів.
|
У травні 1882 року сім'я Косачів переселилася з Луцька в Колодяжне. Жили в будинку, що звався в родині "великим". У Колодяжному народилися молодші
діти Косачів – Оксана, Микола, Ісидора. Вони підростали, а тому 1890 року було побудовано на садибі Лесин "білий" будиночок, а в 1896 року розпочато будівництво "сірого" будинку,
в родині його ще називали батьківським. Косачі дуже любили Колодяжне і в листах висловлювали свої почуття: "Колодяжне – це, власне, вдома, а решта, то все так собі – між іншим",
"для цілої нашої родини ця квартира (Саксаганського 97) не була нашим "вдома", вона була раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили. А потім все було тимчасове, випадкове і не своє".
Леся Українка в колодязному почала і написала близько 80 літературних творів: "Конвалія", "Сафо", "Русалка", "Співець", "В'язень", "Пісні про волю" та ін.
Вона записала пісенну частину свята Івана Купала, багато щедрівок, колядок, обрядових пісень, повір'їв, казок. |
|
З Колодяжного радила братові Михайлу створювати бібліотечки кращих творів світової літератури українською мовою і запропонувала орієнтовний список. До якого увійшло понад 70 імен письменників.
Відповідно до порад і за джерелами, присланими Михайлом Драгомановим, Леся 1890 року уклала курс "Стародавня історія східних народів". І перша збірка поезій остаточно готувалася до друку в Колодяжному.
Тут, у Колодяжному, назавжди залишився Лесин дух. Тут вона живе і вічно житиме: у рядках поезій, у звуках свого фортепіано, в цвітінні старих яблунь, у запаху скошених трав.
І, безперечно, в нашій вдячній пам'яті. В добрих справах в ім'я України.
Цілий рік в Колодяжному, в Лесиному домі – музеї, новому, сучасному приміщенні (цей дарунок було отримано до 10 – річчя Незалежності України) багато відвідувачів, гостей. До Лесі на розмову
йдуть дорослі і діти, щоб прилучитися до її чистого полум'яного слова, щоб збагнути витоки її геніальності, її любові до рідної землі.
Віра Комзюк
завідувач літературно – меморіального музею Лесі Українки,
заслужений працівник культури України.
|
