Кожна дитина і доросла людина унікальні та особливі по-своєму, а тому в кожного з нас є власні індивідуальні потреби: комусь потрібно приймати вітаміни, комусь ховатись від сонця через алергію або не їсти полуниці, комусь потрібна тиша для концентрації, а комусь – класична музика.

У більшості випадків слова «особливий» чи «особливі потреби» щодо людини є некоректними. Водночас є один виняток – «діти з особливими освітніми потребами».

Якщо ми маємо на увазі інклюзивну освіту, то правильно говорити саме «діти з особливими освітніми потребами». Саме цей термін закріплений у законодавстві України та використовується у сфері освіти. І це, до речі, єдиний випадок, коли коректно говорити «особливий».

Дитина з особливими освітніми потребами – це дитина до 18 років, яка потребує додаткової підтримки під час освітнього процесу. Це можуть бути діти з інвалідністю, діти із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які живуть із ВІЛ, а також діти з дислексією, дисграфією, дискалькулією чи іншими особливостями навчання.

Дитина, яка на деякий час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, теж стає дитиною з особливими освітніми потребами, бо може потребувати додаткового часу, аби наздогнати однолітків.

Важливо пам’ятати! Безбар’єрність – це не лише про доступність простору, а й про повагу, рівні можливості та відповідальне ставлення до слів.

Підготовлено за матеріалами Довідника безбар’єрності ( https://bf.in.ua/ ).